По благословению Преосвещеннейшего Романа, епископа Конотопского и Глуховского

Счетчик

Воскресенье, 26 Октябрь 2014 20:06

Храм Преображення Господня с.Алтинівка

Оцените материал
(0 голосов)

Храм Преображення Господня

 

        Второй храм Алтинівки "был в честь Преображення Господня (Спасский храм) на каменном фундаменте; построен около 1719 года. Остатки древности: Евангеліе м. п. ("московской печати") 1652 г., псалтырь 1842 г., требник Петра Могилы без выходного листа".

        1767 г. алтыновцы писали к преосвященному: "С давних лет при нашей (Спасской) церкви было три священника: іерей Іаков Борзаковскій, другой іерей Іоанн Борзаковскій, а третій іерей Афанасій Борзаковскій, тесть нынешняго іерея Іакова Ясинскаго. Так как третьяго священника более нет, то желают, чтобы приход разделен был на две равныя части" [3, 365].

        У ХІХ ст. (точні роки невідомі) священиком Спаської церкви с. Алтиновки був І. О. Трипольський. Розповідь про нього знаходимо в "Историко-статистическом описании Черниговской епархии за 1874 год": "Местный священник Іоанн Александрович Трипольскій достоин памяти и подражания. Он священствовал при Спасской церкви 33 года и детей не имел. Жил он в простом доме и одевался просто, жена его также не носила нарядной одежды. Ни один нищій, ни один странник не выходил из его дома без подарка, а те и другіе любили посещать его, ласкаемые рабом Божіим. Бедные поселяне находили в нём своего кормильца и утешителя. Что получал он при погребеніи или при браке или другом случае, редко доносил до дому: обыкновенно в таких случаях окружала его толпа бедных и проходящих, и он раздавал им, что было у него в руках. Простые сердца любили и уважали его. Но некоторые из людей высшаго полёта (а такіе всегда есть) называли его ханжею и даже досадовали на общее уваженіе к нему. Один из людей этого разряда намеренно зазвал о. Іоанна к себе в гости и усердно угостил его вином, в котором подмешено было одуряющее снадобье. Это было сделано с тем намереніем, чтобы опозорить священника, которого другіе уважали. Так как о. Іоанн вёл жизнь трезвую и строгую, то понятно, что одуряющій напиток легко привёл его в сильное ослабленіе. Когда стал он приходить в бесчувствіе: хозяин с хохотом велел вывести его из дома. Одуреніе перешло в некрепкія силы о. Іоанна, и он упал не вдали от дома, в лужу. По утру увидевшіе его поселяне скорбели за уважаемого батюшку и поспешили отвести его в дом, а угостившіе его снова подняли хохот и приговаривали: вот вам и Божій человек! Тем, которые с любовію хотели отвести его в дом, сказал он: "не следует; умел Иван напиться, умей и стыд терпеть". Прохожіе хорошо знали, что о. Іоанн никогда не бывал пьяным. Потому понятно, кого унизил этот случай. Вот случай, который показывает, до какой степени готов был помогать другим о. Іоанн. Один из послушников, Агафоній, на пути в Кіев узнал о щедрости о. Іоанна, зашёл к нему и стал просить помощи. О. Іоанн отвечал: "рад бы подарить, да нечего". Послушник возразил: "рука дающего не оскудеет". Выслушав это о. Іоанн снял с себя кафтан, который был у него один, и стал подавать его послушнику. Жена, увидев, что муж отдаёт последній кафтан, говорит ему: "что ты делаешь, безумный?". "Не мешай, ответил он ей, теперь лето, обойдусь и с одною рясою, а к осени успею сшить себе кафтан". Послушник, поражённый тем, что видит и слышит, никак не хотел принять кафтан, но о. Іоанн настоял на том, чтобы принят был кафтан его. Так жил добродушный іерей Божий. Он дожил до глубокой старости и в бедности, ожидая покоя в другой жизни. Кончина его последовала на 74 году жизни и была оплакана всеми прихожанами" [3, 366-368].

        У 1876 р. в Чернігівській єпархії, до якої належала Алтинівка, відбувся черговий розподіл церковних служителів. "Распределеніе наличных священно-церковно-служителей Черниговской епархіи на штатные места, согласно Высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписанію приходов и причтов сей епархіи. Алтыновскій (приход). а) Преображенская и б) Покровская в с. Алтыновке. Настоятель священник Павел Тарасенко, помощник священника Михаил Андриевский, 1-й и. д. псаломщика Кирилл Хрипачёв, и 2-й и. д. псаломщика Никита Хрипачёв" [Інтернет-сайт www.orthodox.com.ua].

        Спаська церква від початку була дерев’яною і проіснувала до кінця ХІХ ст. (або до початку ХХ ст.). Свідчення цього знаходимо на карті Чернігівської єпархії, що зберігається в Кролевецькому краєзнавчому музеї. На ній вказано, що в Алтинівці знаходяться дві церкви: дерев’яна (Спаська) та кам’яна (Покровська). Дата друку на карті відсутня, проте виходячи з того, що на ній позначена залізниця Конотоп-Шостка, і не позначена – Шостка-Брянськ, можна зробити висновок, що карта надрукована станом на 1893-1894 рр. Як бачимо, дерев’яна Спаська церква проіснувала майже два століття (так само, як і вищезгадана дерев’яна церква Козьми і Даміана). Такий збіг історичних фактів можна вважати закономірністю. Схоже, що вік храмів, зведених із деревини, обмежувався саме таким часовим відрізком (~ 200 років).

        У 1908 р. (за іншими даними – в 1907 р. [6, 160]) на місці старої дерев’яної церкви алтинівці завершили будівництво нової кам’яної. За місцевими переказами, один із уродженців Алтинівки, будучи монахом, після однорічної пішої подорожі, привіз із м. Єрусалим кришталевий макет, на основі якого збудували кам’яний Спаський храм. Цей макет поховали в могилу разом з монахом по його смерті Швидше всього, це лише красива легенда. Оскільки, зведення церкви неможливе без архітектурного проекту.

        У 1911 р. єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній благословив дружину козака с. Алтинівка Кролевецького повіту Ірину Білодід на пожертву до новозбудованої Преображенської церкви кіота на ікону Пресвятої Богородиці вартістю 70 крб. (Значнасума для того часу.) [1, 20].

        Після перебудови церква набула величного вигляду. Вона стала головною архітектурною домінантою Алтинівки. Церква була одним із варіантів хрещатого п’ятибанного собору. Основний зал мав форму квадрата. По сторонах світу розміщувалися добудови, що в цілому формували хрестоподібну структуру. На схід – вівтар, на захід основний вхід (притвор), на північ і південь – додаткові входи. Добудови двоярусні, з арочними вікнами. Дах над ними – двосхилий. Основний зал продовжувався восьмигранником з вузькими арочними вікнами. Він був увінчаний великим сферичним куполом. По кутах основного залу розміщувалися чотири куполи меншого розміру, котрі мали восьмигранну форму. Дзвіниця знаходилася в одному з куполів. В основі, зі сходу на захід, церква мала ~ 30 м, висота ~ 25 м. Всі куполи були увінчані хрестами. На основному куполі хрест ~ 3 м.

        Будь-яка церква, незалежно від форми та будови, завжди була окрасою села. Вона була центром не лише релігійним, а й культурним та соціальним. З приходом до влади більшовиків, була оголошена справжня війна храмам. У 1929 р., за підписом Л. Кагановича, на місця пішла директива, в якій підкреслювалося, що релігійні організації залишаються єдиною легально діючою контрреволюційною силою, що має вплив на маси. Цим самим давалась команда до здійснення репресивних заходів. Спочатку заборонили проводити службу, а потім почали розбирати церкви. Люди розтягували по дворах ікони, книги, церковне майно. Священиків відправляли на Колиму. Таким чином, з 23 храмів, що існували у Кролевецькому повіті, було зруйновано 21 [4, 15-21].

        Спаську церкву більшовики зруйнували у 1938 р. (зі іншими даними – у 1937 р.). Жителі села, які приймали участь у її знищенні, передчасно померли. На цьому місці збудували Будинок культури з матеріалів храму. При церкві був цвинтар, на якому ховали священиків. До нашого часу збереглося 4 надгробні пам’ятники. Також до нашого часу дійшла церковна сторожка. Нині це приміщеня не використовується.

 

Прочитано 230 раз Последнее изменение Воскресенье, 26 Октябрь 2014 20:14
Другие материалы в этой категории: « Храм Покрови Богородиці с.Алтинівка