http://konotop-eparhiya.org.ua Tue, 15 Nov 2016 19:38:59 +0000 Joomla! - Open Source Content Management ru-ru ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/712-храм-преображення-господня-с-алтинівка ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/712-храм-преображення-господня-с-алтинівка

Храм Преображення Господня

 

        Второй храм Алтинівки "был в честь Преображення Господня (Спасский храм) на каменном фундаменте; построен около 1719 года. Остатки древности: Евангеліе м. п. ("московской печати") 1652 г., псалтырь 1842 г., требник Петра Могилы без выходного листа".

        1767 г. алтыновцы писали к преосвященному: "С давних лет при нашей (Спасской) церкви было три священника: іерей Іаков Борзаковскій, другой іерей Іоанн Борзаковскій, а третій іерей Афанасій Борзаковскій, тесть нынешняго іерея Іакова Ясинскаго. Так как третьяго священника более нет, то желают, чтобы приход разделен был на две равныя части" [3, 365].

        У ХІХ ст. (точні роки невідомі) священиком Спаської церкви с. Алтиновки був І. О. Трипольський.  озповідь про нього знаходимо в "Историко-статистическом описании Черниговской епархии за 1874 год": "Местный священник Іоанн Александрович Трипольскій достоин памяти и подражания. Он священствовал при Спасской церкви 33 года и детей не имел. Жил он в простом доме и одевался просто, жена его также не носила нарядной одежды. Ни один нищій, ни один странник не выходил из его дома без подарка, а те и другіе любили посещать его, ласкаемые рабом Божіим. Бедные поселяне находили в нём своего кормильца и утешителя. Что получал он при погребеніи или при браке или другом случае, редко доносил до дому: обыкновенно в таких случаях окружала его толпа бедных и проходящих, и он раздавал им, что было у него в руках. Простые сердца любили и уважали его. Но некоторые из людей высшаго полёта (а такіе всегда есть) называли его ханжею и даже досадовали на общее уваженіе к нему. Один из людей этого разряда намеренно зазвал о. Іоанна к себе в гости и усердно угостил его вином, в котором подмешено было одуряющее снадобье. ­то было сделано с тем намереніем, чтобы опозорить священника, которого другіе уважали. Так как о. Іоанн вёл жизнь трезвую и строгую, то понятно, что одуряющій напиток легко привёл его в сильное ослабленіе. Когда стал он приходить в бесчувствіе: хозяин с хохотом велел вывести его из дома. Одуреніе перешло в некрепкія силы о. Іоанна, и он упал не вдали от дома, в лужу. По утру увидевшіе его поселяне скорбели за уважаемого батюшку и поспешили отвести его в дом, а угостившіе его снова подняли хохот и приговаривали: вот вам и Божій человек! Тем, которые с любовію хотели отвести его в дом, сказал он: "не следует; умел Иван напиться, умей и стыд терпеть". Прохожіе хорошо знали, что о. Іоанн никогда не бывал пьяным. Потому понятно, кого унизил этот случай. Вот случай, который показывает, до какой степени готов был помогать другим о. Іоанн. Один из послушников, Агафоній, на пути в Кіев узнал о щедрости о. Іоанна, зашёл к нему и стал просить помощи. О. Іоанн отвечал: "рад бы подарить, да нечего". Послушник возразил: "рука дающего не оскудеет". Выслушав это о. Іоанн снял с себя кафтан, который был у него один, и стал подавать его послушнику. Жена, увидев, что муж отдаёт последній кафтан, говорит ему: "что ты делаешь, безумный?". "Не мешай, ответил он ей, теперь лето, обойдусь и с одною рясою, а к осени успею сшить себе кафтан". Послушник, поражённый тем, что видит и слышит, никак не хотел принять кафтан, но о. Іоанн настоял на том, чтобы принят был кафтан его. Так жил добродушный іерей Божий. Он дожил до глубокой старости и в бедности, ожидая покоя в другой жизни. Кончина его последовала на 74 году жизни и была оплакана всеми прихожанами" [3, 366-368].

        У 1876 р. в Чернігівській єпархії, до якої належала Алтинівка, відбувся черговий розподіл церковних служителів. " аспределеніе наличных священно-церковно-служителей Черниговской епархіи на штатные места, согласно Высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписанію приходов и причтов сей епархіи. Алтыновскій (приход). а) Преображенская и б) Покровская в с. Алтыновке. Настоятель священник Павел Тарасенко, помощник священника Михаил Андриевский, 1-й и. д. псаломщика Кирилл Хрипачёв, и 2-й и. д. псаломщика Никита Хрипачёв" [Інтернет-сайт www.orthodox.com.ua].

        Спаська церква від початку була дерев’яною і проіснувала до кінця ХІХ ст. (або до початку ХХ ст.). Свідчення цього знаходимо на карті Чернігівської єпархії, що зберігається в Кролевецькому краєзнавчому музеї. На ній вказано, що в Алтинівці знаходяться дві церкви: дерев’яна (Спаська) та кам’яна (Покровська). Дата друку на карті відсутня, проте виходячи з того, що на ній позначена залізниця Конотоп-Шостка, і не позначена – Шостка-Брянськ, можна зробити висновок, що карта надрукована станом на 1893-1894 рр. Як бачимо, дерев’яна Спаська церква проіснувала майже два століття (так само, як і вищезгадана дерев’яна церква Козьми і Даміана). Такий збіг історичних фактів можна вважати закономірністю. Схоже, що вік храмів, зведених із деревини, обмежувався саме таким часовим відрізком (~ 200 років).

        У 1908 р. (за іншими даними – в 1907 р. [6, 160]) на місці старої дерев’яної церкви алтинівці завершили будівництво нової кам’яної. За місцевими переказами, один із уродженців Алтинівки, будучи монахом, після однорічної пішої подорожі, привіз із м. Єрусалим кришталевий макет, на основі якого збудували кам’яний Спаський храм. Цей макет поховали в могилу разом з монахом по його смерті Швидше всього, це лише красива легенда. Оскільки, зведення церкви неможливе без архітектурного проекту.

        У 1911 р. єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній благословив дружину козака с. Алтинівка Кролевецького повіту Ірину Білодід на пожертву до новозбудованої Преображенської церкви кіота на ікону Пресвятої Богородиці вартістю 70 крб. (Значнасума для того часу.) [1, 20].

        Після перебудови церква набула величного вигляду. Вона стала головною архітектурною домінантою Алтинівки. Церква була одним із варіантів хрещатого п’ятибанного собору. Основний зал мав форму квадрата. По сторонах світу розміщувалися добудови, що в цілому формували хрестоподібну структуру. На схід – вівтар, на захід основний вхід (притвор), на північ і південь – додаткові входи. Добудови двоярусні, з арочними вікнами. Дах над ними – двосхилий. Основний зал продовжувався восьмигранником з вузькими арочними вікнами. Він був увінчаний великим сферичним куполом. По кутах основного залу розміщувалися чотири куполи меншого розміру, котрі мали восьмигранну форму. Дзвіниця знаходилася в одному з куполів. В основі, зі сходу на захід, церква мала ~ 30 м, висота ~ 25 м. Всі куполи були увінчані хрестами. На основному куполі хрест ~ 3 м.

        Будь-яка церква, незалежно від форми та будови, завжди була окрасою села. Вона була центром не лише релігійним, а й культурним та соціальним. З приходом до влади більшовиків, була оголошена справжня війна храмам. У 1929 р., за підписом Л. Кагановича, на місця пішла директива, в якій підкреслювалося, що релігійні організації залишаються єдиною легально діючою контрреволюційною силою, що має вплив на маси. Цим самим давалась команда до здійснення репресивних заходів. Спочатку заборонили проводити службу, а потім почали розбирати церкви. Люди розтягували по дворах ікони, книги, церковне майно. Священиків відправляли на Колиму. Таким чином, з 23 храмів, що існували у Кролевецькому повіті, було зруйновано 21 [4, 15-21].

        Спаську церкву більшовики зруйнували у 1938 р. (зі іншими даними – у 1937 р.). Жителі села, які приймали участь у її знищенні, передчасно померли. На цьому місці збудували Будинок культури з матеріалів храму. При церкві був цвинтар, на якому ховали священиків. До нашого часу збереглося 4 надгробні пам’ятники. Також до нашого часу дійшла церковна сторожка. Нині це приміщеня не використовується.

 

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sun, 26 Oct 2014 20:06:38 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/685-храм-преображения-господня-г-кролевец ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/685-храм-преображения-господня-г-кролевец

Архитектурный комплекс состоит из трех каменных сооружений – безбанной церкви, дома священника и стены вокруг церковного двора с вратами. Содержится на повышенном левобережье р.  еть, на периферии исторического средместия Кролевца в местности, которая называется Довгаливкой (ул. Шевченко, 8), среди одноэтажной усадебной застройки. Трапециевидный в плане церковный участок расположен возле пересечения двух улиц. Церковь поставлена так, чтобы ее баня запирала перспективу улицы. В течение XIX ст. этот комплекс играл композиционную роль градостроительной доминанты, второй за значением после городского собора. После разрушения в 1930-х гг. колокольни и церковной бани комплекс потерял свое композиционное значение, а после построения в 2000 г. новой колокольни – в известной степени повернул его.

Деревянная Спасо-Преображенская церковь на предместье Довгаливци известна с 1714 г., в частности и тем, что здесь были похоронены родители уроженца Кролевца, митрополита Тобольского (с 1702 г.) Филофея Лещинского – православного миссионера и просветителя Сибири, который строил там церкви и монастыри, учреждал школы и госпиталя. Проезжая в 1716 г. через Кролевец, Ф.Лещинский подарил этой церкви Евангелие московской печати 1693 г.

­та церковь сгорела 6 мая в 1775 г. На ее пожарище в 1778 г. заложен одноименный каменный храм, который построили на средства местных дворян Павла и Даниила Бутовичив, Якова Грановского, а также парафиального священника Максима Федоровича. Церковь освятили в 1782 г.  ядом с ней стояла деревянная колокольня. Черниговский губернатор, осматривая Кролевец 23 июня в 1839 г., «нашел колокольню весьма ветхой и приказал сломать ее».

Каменная колокольня была построена к западу от церкви, отдельно от нее, в 1865-1872 гг. по проекту, проработанным архитектором Ивановым в 1863 г. Она была трехъярусной, решенной в архитектурных формах, которые являются контаминацией позднего классицизма с «Тоновским» российско-византийским стилем. Нижний ярус широкий, тридольний. Посередине устроен проход на территорию церкви, с обеих сторон – вспомогательные помещения. Их окна оформлены характерными наличниками с разорванными сандриками. Второй ярус – четверня, арочные отверстия какого фланкованные спаренными пилястрами тосканского ордера. Третий ярус – восьмерик, увенчанный граненой баней сферических очертаний с маковкой.

В 1849 г. церковь перестроили и значительно расширили по проекту, проработанному архитектору Малининим в Строительной экспедиции Черниговского губернского правления и конфирмуемому императором Николаем І в 1848 г. В 1872 г. в расширенной церкви был устроен боковой алтарь во имя иконы Казанской Божьей Матери. В конце XIX ст. к западному фасаду пристроен низенький входной тамбур в виде граненой ротонды.

В 1904 г. в северо-западном углу церковного двора построили одноэтажный деревянный, обложенный кирпичом дом священника. В середине XIX ст. вся территория комплекса была окружена массивной кирпичной стеной с вратами и калиткой.

В течение 1930-1933 гг. церковь была закрыта, разрушена баня, колокольня (сохранились только фундаменты) и частично – стена. Служба Божья в храме возобновлена во время немецкой оккупации в 1942 г. В настоящее время церковь используется за прямым назначением, а прежний дом священника – как дом причту и просфорня. 

Колокольня Спасо-Преображенского храма сооружена по благословению Блаженнейшего Митрополита Киевского и всей Украины Владимира  под опекой Президента Украины Л. Кучмы. Освящена 9 августа 2000 г.

Комплекс Спасо-преображенской церкви, невзирая на разновременность сооружение зданий, потери и перестройки, отмечается художественным единством, типологической уникальностью и имеет высокую историко-архитектурную и историко-мемориальную ценность как единственная сохраненная в Кролевце церковь, к тому же связанная с семьей выдающегося церковно образовательного деятеля Филофея Лещинского. Комплекс включен в Свод достопримечательностей истории и культуры Украины (том «Сумская область»), поставлено на государственный учет как достопримечательность архитектуры и градостроительства местного значения с охранительным № 273.

 

 

 

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sat, 11 Jan 2014 13:03:00 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/711-храм-покрови-богородиці-с-алтинівка ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/711-храм-покрови-богородиці-с-алтинівка


Храм Покрови Богородиці

 

        Третій храм Алтинівки Покрови Богородиці, розташований у центрі села, відзначає місце старовинного громадського центру (історичний майдан Алтинівки). Хрещата безбанна церква стоїть на насипному підвищенні, виходячи східним (вівтарним) фасадом на вісь головної вулиці (Чайківки). Церква є архітектурним акцентом серед одноповерхової садибної забудови. Нині, внаслідок втрати бані (куполу), церква не відіграє ролі архітектурної домінанти.

        Храм "…Покрова Богородицы основан в 1829 г. При копаніи рвов оказались здесь кости умерших в большом числе, похороненных в давнее время. Самыми усердными деятелями при его построеніи были козак Лукьян Федченко, священник Христофор Вербицкій и помещик Михаил Бутович. В сем храме (есть) икона с частицами св. мощей, писанная в 1760 г. На иконе изображены: посредине знаменіе Богородицы, по сторонам св. Николай, мучен. Гурій, Самон и Авив; здесь же за дверцами частицы мощей мчч. Гурія, Самона и Авива. На другой стороне арх. Михаил и мч. Пётр. Во время холеры с сею иконою ходили вокруг села и верующіе спасались от смерти" (Відомості за 1874 р.; нині цієї ікони в церкві вже немає.) [3, 366].

        Церква зводилась за "образцовым проектом № 5" із "Собрания планов, фасадов и профилей для строения каменных церквей", опрацьованого в 1824 р. санкт-петербурзькими архітекторами Авраамом Михайловим і Йосипом Шарлеманем. Цей проект доопрацювали в Будівельній експедиції Чернігівського губернського правління: сторона підкупольного квадрата була зменшена на 2 м, хрестові склепіння рамен замінено на циліндричні, стіни влаштовано суцільними, без ніш в інтер'єрі. Будівництво церкви завершено, орієнтовно, в 1834 р. (цим роком датовано перші метричні книги). Є фрагментарні відомості про її освячення в 1843 р. Церква була хрещатою в плані, однобанною, з дзвіницею на західному фасаді [2, 380-381].

        Як було вже сказано вище, церкву Покрови Богородиці збудували на місці, де в ХVІІ-ХVІІІ ст. розміщувалась церква Козьми і Даміана. Після зведення нового храму алтинівці вирішили змінити назву (якщо це дійсно залежало від жителів села). Цей вибір можна пояснити тим, що близько 90 % жителів Алтинівки становили козаки. А Діва Марія, як відомо, з давніх-давен є покровителькою козацтва. Тому козаки, ще із запорізьких часів зводили церкви на честь Покрови Богородиці.

        У 1937 р., під час другої хвилі гонінь на  уську Православну Церкву, більшовики намагалися зруйнувати й цей храм. Але Корній Цирулік (голова місцевого колгоспу ім. Сталіна) запропонував перетворити його на зерносховище. Тому зруйнували лише центральний купол та дзвіницю, що прилягала до церкви із західної сторони, а основна частина споруди, на щастя, вціліла. У церкві деякий час зберігали зерно. З приходом у село німців (вересень 1941 р.) службу в церкві відновили. Після визволення села від німців (вересень 1943 р.) церкву знову використовували як зерносховище [4, 18]. У повоєнний період її кілька разів відкривали та закривали (Під час правління М. Хрущова (1953-1964) відновилися гоніння на Церкву.). У цей час окремо від церкви збудували дзвіницю. У ній є 4 дзвони (найбільший – 1782 р.).

 

 

 

Мал. № 1 План Покровської церкви

 

        На фоні тотального більшовицького знищення релігійних споруд у 20-х та 30-х рр. ХХст. факт уціління Покровської церкви можна вважати справжнім дивом. У наш час важко судити про те, наскільки змінилася Покровська церква після часткового її руйнування більшовиками. Як було вже сказано вище, церква мала два куполи. Перший – великий – надосновним залом, другий – над дзвіницею. Від дзвіниці, що прилягала до церкви із західної сторони, зберігся фундамент, який обновили в 1997 р.

        Від первинного ансамблю Покровської церкви до нашого часу зберігся основний зал, що разом із прибудовами формує хрещату структуру. Нині вона п'ятидільна, симетрична щодо двох взаємноперпендикулярних осей. Прямокутні рамена (архітектурні елементи, які виконуються функцію опори) дуже короткі, перекриті циліндричними склепіннями. Широкі півциркульні підпружні арки несуть циліндричний підбанник за допомогою сферичних трикутних пандативів (елементи архітектурної конструкції, що забезпечують перехід від квадратного в плані підкупольного простору до округлого куполу або його барабана). Нині підбанне кільце зашите плоскою дерев'яною стелею.

        Зовні церква не вражає ні пишністю, ні монументальністю. Швидше навпаки – впадає у вічі простота і буденність, оскільки храм практично не має архітектурних елементів, які традиційно притаманні релігійним спорудам. Образ храму суворий і стислий (лапідарний). Домінує нерозчленована гладінь білих поштукатурених стін. Східний, південний та північний фасади оживляються мотивом переопрацьованого вікна палладіанського стилю. Усередині барельєфних арочних ніш (заглиблень), обабіч вівтарного вікна та дверей північного та південного притворів, розміщуються барельєфні прямокутні колони. Вони несуть на собі багатолінійний карниз, над яким розміщується півколове вікно з діагонально-сітчатими ґратами. Фасади увінчуються пологим трикутним фронтоном з тонкопрофільованим (багатолінійним) карнизом.

        Входи до церкви влаштовано з трьох сторін. Перед північним входом знаходиться ґанок, перед південним – верандоподібна прибудова (тамбур), що повністю прикриває вищеописаний фасадний декор. На західному фасаді, після руйнування дзвіниці, арка проходу була замурована, і тут було влаштоване вікно невеликого розміру. У 1997 р. західний вхід до церкви було відновлено. Під час проведення будівельних робіт з'ясувалося, що арка проходу була замурована цеглою дуже низької якості. Можливо, це було додатковою причиною того, що церкву не зруйнували повністю, через неможливість використання будівельного матеріалу для іншого призначення (або ж прохід замурували битою цеглою, що залишилась від руйнування дзвіниці).

        Інтер'єр церкви декоровано дещо різноманітніше, ніж фасади. Пілони (масивні, звичайно прямокутні колони, що слугують опорою склепінь) відділені від арок енергійно профільованими багатообломними карнизними тягами (гуртами). Такий самий гурт проходить в основі підбанника над пандативами. Стіни поштукатурено і побілено. На стінах частково збереглися олійні мальовання середини ХІХ ст. На пандативах в овальному обрамленні зображені Євангелісти. На стінах північного та південного притворів у прямокутних рамках знаходяться сюжетні багатофігурні композиції "Усікновення глави Іоанна Предтечі" (на південній стіні) та "Несення хреста" (на північній стіні). На пілонах в аркових орнаментованих рамках розміщуються малофігурні композиції "Благовіщення" (з півдня) та " іздво Ісуса Христа" (з півночі). На стінах західного притвору в аркових орнаментованих рамках знаходяться зображення святих: з південного боку – св. Антоній Печерський, із північного – прп. Меланія. Останні малюнки, в зв’язку з руйнуванням дзвіниці в 1937 р., представлені фрагментами (можна припустити, що поруч зі св. Антонієм Печерським було зображення св. Феодосія Печерського). Іконостас історико-мистецької цінності не має.

        Церкву збудовано з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, стіни поштукатурено і побілено. Товщина стін сягає 1,3 м.  озміри в основі зі сходу на захід – 21 м, висота до вершини даху – 14 м. Дах по дерев'яних стропилах. Над основним залом – чотирисхилий, над прибудовами – двосхилий, вкритий шифером.

        У цілому, Покровська церква с. Алтинівки була традиційним варіантом двоверхого храму, що були досить поширені на Кролевеччині в ХІХ-ХХ ст. Нині, після руйнування дуже великої кількості храмів у 20-30-х рр. ХХ ст., вона є досить рідкісною на Сумщині архітектурною пам'яткою пізнього класицизму, що пов'язана з типовим проектуванням петербурзьких архітекторів. Церква такого типу символізує собою корабель, що пливе у бурхливому морі буденного життя.

 

Церковно-приходська школа

 

        На початку ХХ ст. поруч із Покровською церквою була збудована церковно-приходська школа. Ця споруда разом із церквою св. Покрови складає єдиний архітектурний комплекс, що перебуває під охороною держави [2, 381]. Будівля виходить чолом на головну вулицю села. Вона одноповерхова, Г-подібна в плані, відзначається скромним та виразним декором. Стіни членують лопатки й вінчає карниз зі смугами зубчиків і поребрика (ряд цеглин, укладених під кутом до зовнішньої поверхні стіни). На чоловому фасаді є двовіконний ризаліт (частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду). Він увінчаний фронтоном (верхня частина фасаду, що має трикутну форму). Прямокутні вікна акцентовано сандриками з трикутною середньою частиною (архітектурна прикраса, карниз над вікнами на фасаді будинку).

        Будівля зведена з місцевої червоної цегли на вапняно-піщаному розчині. Фасади первісно не штукатурилися і не білилися, нині вони побілені. Підлоги з дошок. Перекриття плоскі, по дерев'яних балках, дах чотирисхилий, над ризалітом – двосхилий, по дерев'яних стропилах, укритий шифером.

        З грудня 1992 р. пам’ятник архітектури Покровський комплекс, що включає в себе Покровську церкву (муровану) 1829 р. та церковнопарафіяльну школу (муровану) поч. ХХ ст., згідно з розпорядженням представника президента України, перебуває під охороною держави. Їх включено до Зводу пам’яток історії та культури України й поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 275 [2, 381].

 

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sun, 26 Oct 2014 19:57:13 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/694-храм-покрови-богородиці-села-алтинівки ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/694-храм-покрови-богородиці-села-алтинівки

Храм Покрови Богородиці

села Алтинівки

 

         Храм Покрови Богородиці, розташований у центрі села, відзначає місце старовинного громадського центру. Хрещата безбанна церква стоїть на підвищенні, виходячи східним (вівтарним) фасадом на вісь головної вулиці. Церква є архітектурним акцентом серед одноповерхової садибної забудови. Нині, внаслідок втрати бані (куполу), церква не відіграє ролі архітектурної домінанти.

         Храм "…Покрова Богородицы основан в 1829 г. При копаніи рвов оказались здесь кости умерших в большом числе, похороненных в давнее время. Самыми усердными деятелями при его построеніи были козак Лукьян Федченко, священник Христофор Вербицкій и помещик Михаил Бутович. В сем храме (есть) икона с частицами св. мощей, писанная в 1760 г. На иконе изображены: посредине знаменіе Богородицы, по сторонам св. Николай, мучен. Гурій, Самон и Авив; здесь же за дверцами частицы мощей мчч. Гурія, Самона и Авива. На другой стороне арх. Михаил и мч. Пётр. Во время холеры с сею иконою ходили вокруг села и верующіе спасались от смерти" (відомості за 1874 р.; нині цієї ікони в Покровській церкві вже немає. – прим. авт.) [3, 366].

         Церква зводилась за "образцовым проектом № 5" із "Собрания планов, фасадов и профилей для строения каменных церквей", опрацьованого в 1824 р. санкт-петербурзькими архітекторами Авраамом Михайловим і Йосипом Шарлеманем. Цей проект доопрацювали в Будівельній експедиції Чернігівського губернського правління: сторона підкупольного квадрата була зменшена на 2 м, хрестові склепіння рамен замінено на циліндричні, стіни влаштовано суцільними, без ніш в інтер'єрі. Будівництво церкви завершено, орієнтовно, в 1834 р. (цим роком датовано перші метричні книги). Є фрагментарні відомості про її освячення в 1843 р. Церква була хрещатою в плані, однобанною, з дзвіницею на західному фасаді [1, 380-381].

         Церкву Покрови Богородиці збудували на місці, де в ХVІІ-ХVІІІ ст. розміщувалась дерев’яна церква Козьми і Даміана. Після зведення нового храму алтинівці вирішили змінити назву (якщо це дійсно залежало від жителів села). Цей вибір можна пояснити тим, що на той час близько 90 % жителів Алтинівки становили козаки. А Богородиця, як відомо, з давніх-давен є покровителькою козацтва. Тому козаки, ще із запорізьких часів зводили церкви на честь Покрови Богородиці.

         У 1937 р. більшовики намагалися зруйнувати Покровський храм. Але Корній Цирулік (голова місцевого колгоспу) запропонував перетворити його на зерносховище. Тому зруйнували центральний купол та дзвіницю, яка прилягала до церкви із західної сторони. У церкві деякий час зберігали зерно. З приходом у село німців (вересень 1941 р.) службу в церкві відновили. Після визволення села від німців (вересень 1943 р.) церкву знову використовували як зерносховище [2, 18]. У повоєнний період її кілька разів відкривали та закривали (під час правління М. Хрущова (1953-1964) відновилися гоніння на церкву). У цей час окремо від церкви збудували дзвіницю. У ній є 4 дзвони, найбільший з них – 1782 р.

   Тривалий період атеїзму та утисків Церкви був причиною втрати духовності та варварського ставлення до храмів. У 70-х рр. із Покровської церкви, під виглядом реставрації, вивезли цінні ікони. Їх так і не повернули. У 1995 р. відбулося пограбування. У когось піднялась рука на церковне майно. Викрали чашу та ікони. Зловмисників так і не знайшли. У 2004 р. з церкви викрали два євангеліє. У 2008 р. викрали срібний хрест, плащаницю та ікону Богородиці. Всі ці події викликають смуток.

         19 квітня 2009 р. на Великоднє свято до Алтинівки вперше було привезено Благодатний вогонь.

         На фоні тотального більшовицького знищення релігійних споруд у 20-х та 30-х рр. ХХ ст. факт вціління Покровської церкви можна вважати справжнім дивом. У наш час важко судити про те, наскільки змінилася церква після часткового її руйнування більшовиками. Як було вже сказано вище, Покровська церква мала два куполи. Перший – великий – над основним залом, другий – над дзвіницею. Від дзвіниці, що прилягала до церкви із західної сторони, зберігся фундамент, який обновили в 1997 р.

         Від первинного ансамблю Покровської церкви до нашого часу зберігся основний зал, що разом із прибудовами формує хрещату структуру. Нині вона п'ятидільна, симетрична щодо двох взаємноперпендикулярних осей. Прямокутні рамена (архітектурні елементи, які виконуються функцію опори) дуже короткі, перекриті циліндричними склепіннями. Широкі півциркульні підпружні арки несуть циліндричний підбанник за допомогою сферичних трикутних пандативів (елементи архітектурної конструкції, що забезпечують перехід від квадратного в плані підкупольного простору до округлого куполу або його барабана). Нині підбанне кільце зашите плоскою дерев'яною стелею.

         Зовні церква не вражає ні пишністю, ні монументальністю. Швидше навпаки – впадає у вічі простота і буденність, оскільки храм практично не має архітектурних елементів, які традиційно притаманні релігійним спорудам. Образ храму суворий і стислий (лапідарний). Домінує нерозчленована гладінь білих поштукатурених стін. Східний, південний та північний фасади оживляються мотивом переопрацьованого вікна палладіанського стилю. Усередині барельєфних арочних ніш (заглиблень), обабіч вівтарного вікна та дверей північного та південного притворів, розміщуються барельєфні прямокутні колони. Вони несуть на собі багатолінійний карниз, над яким розміщується півколове вікно з діагонально-сітчатими ґратами. Фасади увінчуються пологим трикутним фронтоном з тонкопрофільованим (багатолінійним) карнизом.

         Входи до церкви влаштовано з трьох сторін. Перед північним входом знаходиться ґанок, перед південним – верандоподібна прибудова (тамбур), що повністю прикриває вищеописаний фасадний декор. На західному фасаді, після руйнування дзвіниці, арка проходу була замурована, і тут було влаштоване вікно невеликого розміру. У 1997 р. західний вхід до церкви відновили. Під час проведення будівельних робіт з'ясувалося, що арка проходу була замурована цеглою дуже низької якості. Можливо, це було додатковою причиною того, що церкву не зруйнували повністю, через неможливість використання будівельного матеріалу для іншого призначення (або ж прохід замурували битою цеглою, що залишилась від руйнування дзвіниці).

         Інтер'єр церкви декоровано дещо різноманітніше, ніж фасади. Пілони (масивні, звичайно прямокутні колони, що слугують опорою склепінь) відділені від арок енергійно профільованими багатообломними карнизними тягами (гуртами). Такий самий гурт проходить в основі підбанника над пандативами. Стіни поштукатурено і побілено.

    На стінах частково збереглися олійні мальовання середини ХІХ ст. На пандативах в овальному обрамленні зображені Євангелісти. На стінах північного та південного притворів у прямокутних рамках знаходяться сюжетні багатофігурні композиції "Усікновення глави Іоанна Предтечі" (на південній стіні) та "Несення хреста" (на північній стіні). На пілонах в аркових орнаментованих рамках розміщуються малофігурні композиції "Благовіщення" (з півдня) та " іздво Ісуса Христа" (з півночі). На стінах західного притвору в аркових орнаментованих рамках знаходяться зображення святих: з південного боку – св. Антоній Печерський, із північного – прп. Меланія. Останні малюнки, в зв’язку з руйнуванням дзвіниці в 1937 р., представлені фрагментами (можна припустити, що поруч зі св. Антонієм Печерським було зображення св. Феодосія Печерського). Іконостас історико-мистецької цінності не має.

         Церкву збудовано з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, стіни поштукатурено і побілено. Товщина стін сягає 1,3 м.  озміри в основі зі сходу на захід – 21 м, висота до вершини даху – 14 м. Підлога з дощок. Дах по дерев'яних стропилах. Над основним залом – чотирисхилий, над прибудовами – двосхилий, вкритий шифером.

         У цілому, Покровська церква с. Алтинівки була традиційним варіантом двоверхого храму, що були досить поширені на Кролевеччині в ХІХ-ХХ ст. Нині, після руйнування дуже великої кількості храмів у 20-30-х рр. ХХ ст., вона є досить рідкісною на Сумщині архітектурною пам'яткою пізнього класицизму, що пов'язана з типовим проектуванням петербурзьких архітекторів. Церква такого типу символізує собою корабель, що пливе у бурхливому морі буденного життя.

   З грудня 1992 р. пам’ятник архітектури Покровський комплекс, що включає в себе Покровську церкву (муровану) 1829 р. та церковнопарафіяльну школу (муровану) поч. ХХ ст., згідно з розпорядженням представника президента України, перебуває під охороною держави. Їх включено до Зводу пам’яток історії та культури України й поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 275 [1, 381].

         На жаль, коштів на ремонт цих споруд не вистачає, тому вони перебувають далеко не в ідеальному стані.

 

Список використаних джерел

 

1.      Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. – К.: Видавничий дім А.С.С., 2005. – 586 с.;

2.      Карась А. В. З історії м. Кролевця. – Суми: ВВП "Мрія"-ЛТД, 1995. – 32 с.;

3.      Филарет Гумилевский Историко-статистическое описание Черниговский епархии. – Книга 5. – Чернигов: Зем. типография, 1874. – С. 364-368;

 

Боровик Іван Володимирович, Сахно Анатолій Володимирович

с. Алтинівка

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sat, 11 Jan 2014 19:41:17 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/682-с-дубовичи-кролевецкое-благочиние-церковь-рождества-пресвятой-богородицы ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/682-с-дубовичи-кролевецкое-благочиние-церковь-рождества-пресвятой-богородицы с. Дубовичи. Кролевецкое благочиние. Церковь  ождества Пресвятой Богородицы.

 Село Дубовичи. Кролевецкое благочиние. Церковь  ождества Пресвятой Богородицы. 

Страницы истории приходской церкви  ождества Пресвятой Богородицы села Дубовичи

Издавна в Дубовичах была деревянная церковь Архистратига Михаила, построенная на месте явление чудотворной иконы Божьей Матери.

"В давнее время, предположительно в конце XVI века, во времена военной смуты, когда на берегах  етико, протекающего посреди местечка, были пастбищные луга, в густой траве, как вероятно, военным обозом, везшим награбленную утварь, обронена святая икона. Пастух, гнавший стадо, размахивая бичем, ударил по святой иконе; показался свет, подобный блеска молнии, осветив пастуха; он упал на землю, и только проходившие люди вывели его с места и привели к священнику; пастух рассказал все о святой иконе, стал опять здоров". (Павлович П.А. с. 4).

В книге "Земная жизнь Пресвятой Богородицы и описание святых чудотворных ее икон" о Дубовицкую чудотворную икону говорится: " Очень древняя икона Богоматери (XVI ст.) Со времени появления иконы в Архангельской церкви с. Дубовичи осуществляется много исцелений с молитвой и верой тех, кто обращается к Заступнице Усердной". На месте явления святой иконы была построена часовня, а затем деревянный храм Архистратига Михаила. ­тот храм существовал до построения приходской церкви  ождества Пресвятой Богородицы.

В 1777 году было заложено приходской каменный храм  ождества Пресвятой Богородицы с пристроенным алтарем Архистратига Михаила. ­тот храм возведен за средства, собранные от подаяний тех, кто приходил помолиться Божьей Матери, а также за средства и трудом Василия Васильевича Кочубея, внука Василия Леонтьевича Кочубея. На имя В.В. Кочубея была дана благословенная грамота митрополита киевского Гавриила 31 июня 1777 года, копия которой хранилась в ризнице приходской церкви.

В грамоте говорится: "Благословим мы протопопи Воронежской, в селе Дубовичах, каменную, во имя  ождества Пресвятой Богородицы с приделом святого Архистратига Михаила церковь соборную заложить... и в освящении оной новой церкви просит нашего пастырского благословения". (Павлович П.А. с. 2). На каменной доске, которая находилась в алтарной части храма, была такая надпись: "В 1777 году января месяца заложена церковь в селе Дубовичах  ождества Пресвятыя Богородицы за владельца того села подкоморного повета Глуховского Василия Васильевича Кочубея и жены Марфы Демьяновны и детей их маера Василия Кочубея и дочери Елизаветы Кочубеевой". (Павлович П.А. с. 2). В 1783 году новый храм был освящен. Михайловский пристроеный алтарь находился с правой стороны главного престола. "Великолепный Храм, по величине и отделке; при том окружен прекрасной оградою". (Черниговские Епархиальные Известия с. 667-668).

Церковь, которую построила Л.Ф. Кочубей на хуторе  етик. В 1855 году перенесена в село Дубовичи на территорию кладбища улицы Село.

В 1803 году на хорах приходской церкви был пристроен алтарь Успения Пресвятой Богородицы: святой антиминс для него был выдан в 1806 году. С этим пристроенным алтарем связана такое историческое событие. После казни В.Л. Кочубея в 1708 году Любовь Федоровна Кочубей, которую лишили всех имений, поселилась за 7 верст от Дубович, на хуторе  етик. Около 1710 года построила храм Успения Пресвятой Богородицы. Имущество закрытого  етицького храма было перенесено в 1803 году в упомянутый выше алтарь. ­тот алтарь не существовал на хорах со времени постройки на кладбище в Дубовичах деревянной церкви Успения Пресвятой Богородицы. Жители слободки  етик, которая находится на расстоянии 7 верст от Дубович и была там бумажная фабрика Демьяна Васильевича Кочубея, еще и сейчас продолжают праздновать свой храмовый праздник 13 августа, не глядя на то, что относятся к приходу Ивано- ождественской церкви села Грузького.

В 1861 году с разрешения святого синода основан крестный ход из городка Дубовичи в Кролевец с чудотворной иконой Божьей Матери.

Святая икона переносилась в Кролевец на время Крестовоздвиженской ярмарки, где находилась до 24 сентября. 25 сентября после литургии и молебна, святая икона цеховыми города поднималась и в сопровождении много численного народа снова приносилась в Дубовичи к всенощной. Торжество крестного хода заканчивалось служением литургии и молебна в церкви Дубовицькой  ождества Пресвятой Богородицы.

Для иконы Дубовицкой Божьей Матери было сделано серебряную позолоченную ризу, а в 1841 году в Москве для нее было изготовлено венцы с драгоценностями.(стоили украшения 1200 рублей). (Гумилевский с.667-670).

Своим видом икона Дубовицкой Божьей Матери очень напоминает Ченстоховський образ Богородицы. Отличительной чертой Дубовицкой иконы есть то, что как фон ее, так и одежда, усеяны шестиугольными звездами. До наших дней сохранился один из списков с этой иконы, который находится в Успенском храме города Кролевец. В десятую пятницу после Пасхи он привозится на место явления - к источнику в лесу вблизи села Дубовичи, где под открытым небом совершается литургия.

В храме  ождества Пресвятой Богородицы села Дубовичи похоронены: Семен Васильевич Кочубей, внук Василия Леонтьевича Кочубея. "Умер 13 декабря 1779 года, 54 лет, и погребен в каменной церкви села Дубовичи, Глуховского уезда". (Мадзолевський В.Л. с. 533).

"С левой стороны паперти приходской церкви покоится прах Василия Васильевича Кочубея (1728 - 1791г.), с правой стороны Василия Васильевича Кочубея (1750 - 1800 г.) и несколько поотдаль Елисаветы Маркевич рожд. Кочубей (1744 - 1800 г.). В церкви, против чудотворной иконы Божьей Матери, похоронен дед нынешней владелицы Василий Васильевич Кочубей и жена его Варвара Николаевна, урожденная  ахманова". (Павлович П.А. с.2). (Дед Варвары Васильевны Кочубей - (16)Василий Васильевич Кочубей (1784-1844).

После большевистского переворота 1917 года приходской храм  ождества Пресвятой Богородицы постигла горькая участь. К храму влезли грабители и оборвали все золото и серебро ризы. Церковь была закрыта в 1929 году. В ней было размещено зернохранилище. А уже в 1936 году церковь разобрали по кирпичику и построили дом культуры.

Открытие дома культуры состоялось 31 декабря 1937 года под новый 1938 год. Чудотворную икону Божьей Матери забрал к себя Терещенко Макар Андреевич и она пролежала у него на чердаке до 1942 года. Во время фашистской оккупации в доме культуры была открыта церковь, икону Божьей Матери разместили посреди церкви. После освобождения села от фашистских оккупантов церковь разместили в помещении бывшей панской кухни. В середине 60-х годов это помещение передали колхоза им. К. Маркса, а икону и церковь перенесли в дом Терещенко Ульяны Галактионовны -После смерти Ульяны Галактионовны икону передали в Кролевец.

Колокольня, которая стояла отдельно от церкви, просуществовала до 1938 года. Она имела 8 колоколов. Большой колокол находился на колокольни до 1938 года. На нем ежечасно пожарные отбивали время, били "на караул" при пожаре, созывали на собрание колхозников, зимой, во время сильных метелей отдельными ударами извещали тех, кто в пути. В 1938 году колокол был снят и отправлено в город Глухов. Один из маленьких колоколов еще и поныне созывает школьников на уроки в местной школе. (Гузенко,запись воспоминаний).

В начале 2001 года в селе открыли храм  ождества Пресвятой Богородицы.

Под храм выкупили в Дубовицкого потребительского общества помещение магазина промышленных товаров. Средства предоставили выходцы из села Дубовичи, владельцы фирмы "Соболь" братья Александр и Анатолий Тимченки. Строительные материалы для строительства купола и колокольни предоставил местный предприниматель Михаил Павлович Харченко. Купол и колокольню строили мастера из села Ярославец Александр  ябко Валентинович и Виталий Шумейко. Алтарь оборудовали игумен Иосиф вместе с соседом Подорогою Анатолием Сергеевичем. Список иконы Дубовицкой Божьей Матери выполнил мастер-иконописец из Новгород-Сиверского.

В городке Дубовичи, кроме приходской, существовали еще две церкви: одна на кладбище улицы Деревня, о которой уже говорилось, вторая - домовая в парке Кочубеев. Домовая церковь Введения во храм Пресвятой Богородицы построена с разрешения архиепископа Филарета (Гумилевского)Василием Васильевичем Кочубеем(30) (1829-1878) на территории парка, возле дома в 1863 году. Престол в нижнем этаже, который имел вид подземного храма и значение усыпальницы, - на имя мученицы Надежды, а сверху престол Введение в храм Пресвятой Богородицы. Богослужения проходили в воскресенье, праздничные дни и в дни поминовения тех, кто умер, прах которых покоится в гробницах нижней части храма.

"В гробницах, в нижнем этаже церкви, покоится прах: отца нынешней владелицы Василия Васильевича Кочубея (1829-1878), первой жены его Надежды Михайловны, урожденной Маркевич, и детей их - Василия, Марии и возле церкви в ограде - Елены". (Павлович П.А. с.6).

И як их наймення?

И де их могилы,

Чтобы скласти хоть пизни винци!

На церковные сооружения шли огромные средства, на их строительстве работали лучшие мастера. Воинственные атеисты делали вид, что борются с религией. Только давайте подумаем: зачем разрушать само сооружение, которая нередко имело значение архитектурной достопримечательности, организовывала пространство вокруг себя, придавало неповторимой оригинальности населенному пункту.(Карась А. с.45).

В центре села Дубовичи был создан целый комплекс церковных сооружений второй половины XVIII века. К сожалению, из этого комплекса осталась только одно здание

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sat, 11 Jan 2014 12:26:04 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/683-церква-великомученика-димитрія-солунського-села-локня-кролевецького-благочиння ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/683-церква-великомученика-димитрія-солунського-села-локня-кролевецького-благочиння

Церква Великомученика Димитрія Солунського села Локня                                    Кролевецького благочиння.

 

  1. 1.Церква Великомученика Дмитрія Солунського.
    1. 2.До приходу входили: с.Локня та прилеглі хутори: Нова Локня, Малиновський, Отрохове.
    2. 3.Будівництво церкви було закінчено приблизно в 1890 році. Церква була побудована за проектом одного із Київських храмів. Будували її приїжджі батько та семеро синів. Кожен син був майстром у певній галузі. Під час фарбування куполів один із синів упав і вбився. Він похований на кладовищі   у селі  Локня.
    3. 4.На жаль, церква проіснувала не довго. Після революції 1917 року її закрили і в ній обладнали зерносклад.
    4. 5.В 1933 році із споруди храму були зняті куполи і перебудована вона була під школу. Під час війни 1941 -1945 років, зовнішні стіни даної споруди були вирізані німцями і вивезені. Після війни була зроблена реконструкція школи. Дана споруда школи діє і нині.

. До 1957 року священнослужителем в с. Локня був протоієрей Кучеровський Дмитро Іванович (03.10. 1883-.18.06.1957 )

 З 1957 по 1967 роки богослужіння проводив отець Димитрій на дому. З 1967 по 1978 в будинку священика Іоанна ( упа) . Потім 14 років богослужіння в селі Локня не проходили.

 В 1992 році Локнянська сільська рада передала будівлю для проведення богослужіння. З 1992 року і по теперішній час в церкві проходять богослужіння. З 2009 року очолює богослужіння Отець Сергій.

 

]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sat, 11 Jan 2014 12:30:08 +0000
../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/688-дубовичская-икона-пресвятой-богородицы ../../index.php/благочиния/кролевецкое-благочиние/item/688-дубовичская-икона-пресвятой-богородицы Дубовичская икона Пресвятой Богородицы.

                          Дубовичская икона Пресвятой Богородицы

Название этой иконы происходит от названия села ДубовичиЧерниговской губернии (сейчас Конотопская епархия Сумской области), где известна с 16 века. 

По преданию она была найдена в густой траве на берегу реки  ети в половине 16 века. Предполагают, что она была обронена здесь военным обозом, везшим церковную утварь. 


Пастух, прогоняя по этому месту свое стадо и размахивая кнутом, случайно и ненамеренно задел им икону Богоматери. От иконы вдруг исшел необычайный свет, ослепивший пастуха - он пал тут же на землю. В бесчувственном состоянии он был найден здесь и принесен к священнику.


Придя в себя, пастух рассказал о том, что случилось при виде иконы. Священник и многие из прихожан пошли на указанное им место и нашли здесь лежащую в траве святую икону. Усердием верующих на месте явления вскоре была сооружена часовня и в ней поставлена явившаяся икона Богоматери. 


По прошествии некоторого времени она была взята отсюда и поставлена в Архангельской церкви села Дубовичи. С того времени здесь совершаются многие чудесные исцеления. В воспоминание перенесения иконы из часовни в Дубовичский храм установлено торжественное празднование в десятую пятницу по Пасхе.

 

Дальнейшая история этой чудотворной иконы прослеживается в начале прошлого столетия. Как известно, 20 век в  Украине ознаменовался приходом советской власти, которая вела ожесточенную войну против православия. Те, кто имел стойкость открыто исповедовать свою религию осуждался перед народом, священники ссылались в лагеря, а святыни, перед которыми веками преклонялся православный люд попросту уничтожались.

Селу Дубовичи также не удалось избежать этой участи.

Коммунисты пытались разрушить имение местных помещиков, где на то время находились иконы, спасенные при пожаре Архангельской церкви. Одной благочестивой семье с Божией помощью удалось спрятать от коммунистов около 16 икон, находившихся на то время в имении. Среди них также находился чтимый образ Дубовичской Пресвятой Богородицы.


Затем их дочь, переезжая жить в близлежащий город Глухов, взяла сельскую икону Пресвятой Богородицы с собой. 

Будучи благочестивой христианкой и зная какая великая святыня находится на их попечении, женщина передала на хранении икону своему сыну Алексею, благословляя его в дорогу в Киев. Таким образом Дубовичская икона временно пребывала в столице. 


Перед смертью Алексей заповедовал передать чудотворную икону в монастырь. За это время икона прославила себя многими чудесами.

В настоящий момент эта икона Волею Пресвятой Богородицы находиться в Свято-Вознесенском мужском монастыре Луганской области (с. Хорошее). День памяти иконы также установлен 26 сентября.




]]>
info@konotop-eparhiya.org.ua (о. Дионисий) Кролевецкое благочиние Sat, 11 Jan 2014 13:25:27 +0000